¡Paz a Ucrania!

Учора в Мадриді пройшла маніфестація на підтримку України за якнайшвидше завершення війни...

…А сьогодні – масовані ракетні авіаудари по всій нашій країні!! 

Знову і знову ворог цілеспрямовано б'є по об'єктах критичної інфраструктури, зокрема енергосистеми, яка є важливою для виживання цивільного населення!

Так у Запоріжжі під прицілом опинилися найбільша та найстаріша Дніпровська ГЕС, велика підстанція, тепломережі, завод, аеропорт, військове містечко, центр міста... Через ворожу атаку вилетіли шибки у багатоповерхових будинках, приміщеннях медичної установи та закладу освіти, будинку культури... Місто залишилося без світла і навіть без води. На деякий час мобільний зв'язок перейшов у режим національного роумінгу чи зник взагалі, не було інтернету, радіостанції були заглушені... Вочевидь і про швидкий запуск опалення в місті тепер можна тільки мріяти... 

І все це – часткова відповідь за непідтверджену "атаку БПЛА" в акваторії Севастопольської бухти минулого тижня?! Тобто у відповідь за якийсь БПЛА у Криму сьогодні по цивільних обʼєктах України вдарили 55 крилатих ракет Х-101, 1 керована авіаційна ракета Х-59, 22 зенітних ракети до С-300, 4 БПЛА типу “Shahid-136” та 1 БПЛА “Ланцет-3”, які обійшлися противнику у 400-600 млн. доларів, що дорівнює річному бюджету найкрупніших міст РФ!!! І це – "часткова відповідь"?!!... 

Яку ж тоді відповідь має отримати країна-агресор за всі звірства нею вчинені?!! 

Еn nuestro barrio

Ранок суботи, на жаль, почався з неприємностей... 

Прикро, що неуважність службовців додала чималих проблем із документами на тимчасову реєстрацію. Зустрічали нас із милими посмішками, доброзичливо. Але під час нашого оформлення співробітники безперервно спілкувалися між собою, відволікалися, голосно сміялися... І в результаті були допущені грубі помилки, які може виправити тільки особа, яка їх допустила, тобто треба з'ясовувати в поліції графік роботи і знову їхати в еміграційний центр протягом 2 годин з 4 пересадками!

Проте, суботній вечір був приємним. Невеличка прогулянка неподалік нашого помешкання, тому що діти втомилися після робочого дня, затишне кафе на вулиці, чудові будиночки та веселі мадридці справили гарне враження і додали позитивних емоцій! 

Багато разів чула про те, що в Україні більшість продуктів харчування дорожчі, ніж в інших країнах Європи. І ось сьогодні я мала змогу в цьому впевнитися. 

Але як же так? Хто керує цінами в найбіднішій європейській країні? Чому держава не захищає нас? Відповідь очевидна: корупція, старе "рука руку миє"...

Проте, шановні українці, є привід для посмішки: ті, хто керує країною, впевнені в тому, що ми добре живемо, маємо достатньо, щоб заходити в супермаркети, а заодно й збільшувати їхні статки. Вони в нас вірять! 🤣 Тож, тримаймося і сподіваємось...

При цьому чомусь згадався вислів "Contra spem spero!", або "Без надії сподіваюсь!", мабуть тому, що це справжня квінтесенція нашого сьогодення... 

Перша прогулянка

Після кількох холодних дощових днів погода нарешті покращала, і ми вирішили вийти на прогулянку.

Спочатку пройшлися вулицями свого кварталу, забудованого різнокольоровими охайними будиночками із сонячними жалюзі на всіх вікнах. Зовсім поряд побачили надзвичайно простенькі (наші набагато веселіше!) будівлі дитячого садка та школи, а також будинки для біженців – вони всі з червоними вставками. Трохи прогулялися старими вуличками, що дечим нагадують кримські...
Потім знайшли парк, де може розважитись наша маленька улюблениця Ши-тцу (а заразом і нас "вигуляти", бо самим знайти час пройтися парком завжди щось заважає). На перший погляд, іспанський парк мало чим відрізняється від українського, але вражають багатовікові оливкові дерева та цікаві рослини, яких немає у нас. 

Настрій мого ранку...

Вот и пролетела первая неделя на Пиренейском полуострове... В красивом месте, где всё дышит историей, где тепло и спокойно, которое могло бы стать нашим убежищем... 

Но не всё так просто. Пока что наш мир ограничен стенами крохотной квартирки, внутри которых на нас по-прежнему давят старые нерешенные проблемы, страшные новости из дома и неопределённость нашего теперешнего положения... 

Понятно, что ни воспользоваться благами западной цивилизации, ни даже просто полюбоваться достопримечательностями древней столицы мы пока не успели.

И говоря об эмоциях, вот это стихотворение как нельзя лучше передаёт моё сегодняшнее состояние:

Я сьогодні зранку зачинилась в ванній —

Просто, щоб поплакать... виплакати біль...

Сльози мої, сльози, що ж ви, неслухняні,

Котитесь невпинно? Йдіть уже відсіль...

Думала, що сильна, що не розкисаю,

Що затисну волю міцно в кулаку!

Та мене прорвало, я сиджу й ридаю,

Скрутившись в калачик, наче в сповитку...

Виплакала відчай, ненависть, зневіру —

Стало, наче, легше... Вже не так болить.

Хоч всього зібралось в серці понадміру.

Вмилась. Посміхнулась. Треба далі жить!

© Юля Ілінська Драган

Но нужно жить... И бороться! Как говорится, dum spiro, spero!

Мадрид. Столица. Музей под открытым небом...

Но наш район старый и грязный.

Простенькие 4-5-этажные дома, к которым почти вплотную жмутся вереницы бюджетных авто. Стены расписаны граффити, именуемыми здесь декоративной живописью, - истинно испанский колорит! Местами виднеются неопрятные крыши, покрытые полурассыпавшейся и сильно потемневшей черепицей... И мусор, мусор повсюду! 

Увы, не всё, что Европа, блестит!

Хорошо, когда есть мечта и она сбывается. А после - следующая... и так до конца жизни. Кто не желал бы попасть в солнечную Испанию, чтобы и тёплое море, и лазурный берег, и коррида, и музеи, и...?! 

А вот попали мои дети в прекрасную страну, но не имея богатых родителей, тяжело работая на стройке и прислугой в чужих домах, могут позволить себе снимать жильё лишь в таком вот бедном районе, да и не так уж дёшево!.. И отдых для них - воздушный замок! 

Так что блистательная Европа, к сожалению, не по нашим деньгам. 

Но... можно ведь продолжить мечтать... Это уж мы точно можем себе позволить!

Reino de España

Отже, мої перші враження про країну фламенко та кориди... 

Не знаю, чи це єдина проблема королівства, але кількість автомобілів така, що реально нема де припаркуватися. Годинами водії чекають на вільне місце, і воно точно не буде під власним будинком! 

Дуже багато "травмованих" машин, але ніхто не викликає поліцію, бо неможливо реагувати на кожен побитий бампер! 

Подорожі множать людські емоції. І це справді так.

На жаль, наша поїздка була обмежена часом та простором. З вікна авто при швидкості 120 км/год і більше ми не могли добре розглянути все. Але враження залишились лише позитивні! Звісно, дуже хотілося б зупинитися, відпочити та пройтися вулицями населених пунктів Польщі, Чехії, Німеччини, Франції... Проте, така нагода буде в Іспанії, де плануємо якийсь час побути.

Вся втома після деяких незручностей та проблем зі здоров'ям зникла після перших обіймів із рідними. А ці емоції щастя ніщо не замінить!! 

Однак, яким би гарним не було небо Європи, українське за будь-якої погоди миліше!

Солнечная Испания. 

Красивое небо и горы!

Подъезжаем к Сарагосе... 

Вокруг невысокие горы, на которых виднеются старинные каменные постройки... 

Остатки крепости и герой корриды во всей красе!

7 вечера. Солнце садится. +29... 

Франция. 

Мечта увидеть Париж и умереть не сбудется... Но нервы «страна мечт» напрягла.

На ночных заправках не принимают украинские платежные карты. Спасибо французу, который понял меня на английском и обменял наши наличные на бензин по своей карте.
Второе приключение – на платной дороге снова не приняли украинскую карточку. Пришлось нарушить правила и ехать по встречной полосе! Хорошо, что ночь была и мало транспорта... 

Проехали Лион...

И поскольку, как видно, дух авантюризма никуда не делся, мы направились в сторону Марселя... 

Посмотреть на горы (Центральный массив) ... и знаменитые виноградники... 

Красота! Так вот почему французское вино такое вкусное! 😋 (Правда, ни пейзаж заснять, ни вина попробовать нам не удалось!) 

Кипарисы вдоль дороги на Барселону... 

Под небом Германии...

Чехия. 

Всё проще и беднее. Напоминает бывший Союз... 

Но есть и отличия. Вот, например, такое решение: туннель, а на горе над ним посёлок. Впечатляет дело рук человеческих! 

Сегодня мы ночевали на границе...

Толпа измученных замерзших людей... в очереди за спасением, которой не видно конца... 

Но утром Родина без проблем выпустила, а новая страна без проблем приняла.

Немножко другое небо, похожая природа, прекрасная трасса.

Всё должно быть хорошо... 

А дома было 4 ночных авиаудара дронами, а под утро прилетело ещё 10 ракет С300... 

Террор продолжается. И от его жестокой правды не скрыться, не убежать...

Go West

Дорога на Запад... 

Красота осени не уменьшает грусть и беспокойство. 

Будет ли лучше там, где не прилетают ракеты?.. 

 

#Я_ЗАЛИШАЮСЬ_В_УКРАЇНІ! Останнім часом таких дописів на Facebook дуже багато. І дуже різні коментарі, що цілком зрозуміло. І не може бути однозначної відповіді, бо у кожного з нас своя ситуація, свої біди та проблеми...

От і я багато місяців думала, як діяти: скористатися можливістю прийняти не тільки пропозицію старшого сина відпочити, перечекати важкі для всіх часи, а й спробувати якось змінити дуже болісну для нашої сім'ї ситуацію з молодшим сином. Бо нам з чоловіком вже за..., і поки ще маємо сили та надію, потрібно діяти. 

Було багато «ЗА» та «ПРОТИ». Але зрештою, ми зважилися на цю подорож у далекі краї…